Ненависті псто

Нема натхнення робити дописи, події останніх тижнів дуже виснажують, в першу чергу психологічно. Вкрай рідко дивлюсь ТБ, як правило це спорт, або Діскавері. Так ось сьогодні увімкнув вперше за останні три тижні, і... ледь не жбурнув телевізор у вікно. Замість трьох різних Діскавері лишився один, натомість включили якесь російське лайно - канали "оружіе" та "рашен травел гід". Слів нема, одні емоції. НУ НЕ ПІДАРАСИ, НЄ ???

На пагорбах Борисфену

Київ революційний, він прекрасний. Щоразу по-новому відкриваю для себе рідне місто. Можна по-різному ставитись до нього - ненавидіти, любити, боятись але ніколи не виходить буди байдужим. Сьогодні він пахне багаттям Майдану, що жевріє сподіваннями втомленого але рішучого маленького українця. Вдивляючись в обличчя простих людей дуже тішить думка що ось воно, справжнє народження нації, багато хто нарешті усвідомив себе громадянином. Громадянином кволої, нікчемної, місцями абсурдної але рідної держави. Люди прокидаються. Вони випали з прострації в якій находились останні 20-ть років після розвалу Совкової химери. Відбувається самоідентифікація.

Відверто смішать недолугі спроби влади дискредитувати здобутки громадського спротиву. Дратують і веселять "Сєвастопольские киевляне" або ж понаїхавші три роки тому клерки з Луганська, котрих дуже тривожить як засрали "їх Київ". Треба бути зовсім дибілом щоб не розуміти очевидних речей - неможливо страйкувати два місяці в ворожому мегаполісі. Київ у справі, і ніякі південно-східні скотовози цього не змінять. Барикади вони зібрались прибирать, ліпше б баракам своїм раду дали. Живуть як худоба а порядок рвуться наводить.